Помер Олександр Солженіцин
Олександр Ісайович Солженіцин (при народженні — Олександр Ісаакович Солженіцин; *11 грудня 1918, Кисловодськ — †3 серпня 2008, Москва) — російський історичний прозаїк, драматург і поет. Один із духовних лідерів православно-патріотичного руху Росії, за політичними поглядами — російський націоналіст-великодержавник та монархіст. Після опублікованої 1962 року повісті «Один день Івана Денисовича» (1962 рік), в якій він українців називає не інакше, як «бандерівцями», він став відомим своїми українофобськими поглядами.
Олександр Ісайович Солженіцин народився 11 грудня 1918 в Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув в 1918 р. внаслідок нещасного випадку на полюванні ще до народження майбутнього письменника. Мати - українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О.Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.
В 1925 разом з матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де він у 1926—1936 вчився в школі. В старших класах починає захоплюватися літературою, пише вірші та есе. У 1936 вступає до Комсомолу.
У 1936 Солженіцин вступив на фізико-математичний факультет Ростовського університету. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити в театральну школу Юрія Завадського, але іспити провалив і професійним актором не став. У 1939 р. паралельно поступив на заочне відділення московського інституту філософії, літератури, історії (ІФЛІТ), котре не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.
Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений на 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.
У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день з життя Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.
У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.
Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був удостоєний Державної премії.
У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.
