80 лет со дня смерти Николая Вороного
Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917).
Народився у сім'ї ремісника 24 листопада 1871 на Катеринославщині . Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).
У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.
1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
1917 — один із засновників Української Центральної ради.
1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру, який відкрив свій сезон постановкою "Пригвождених" В.Винниченка.
1920 — емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.
Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.
1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину.
7 червня 1938 — Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян.
10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.
Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
