День рождения Виктора Близнеца
Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня 1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області. Саме там, за його словами, він “... побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. ... Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя.” Найдорожчою людиною був для письменника його батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати. І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, ... це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”.
Змалку малий Вітько тягнувся до книжки, до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна з фашистами. Довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація. Про неї, про захмарене війною небо з часом розповість майбутній письменник у своїй першій повісті “Паруси над степом”.
Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, теж у майбутньому письменники. Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольской правды”, завідувачем відділу газети “Комсомольское знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “... час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.
Відомий дитячий письменник В.Нестайко так розповідає про своє перше враження від знайомства з В.Близнецем та його оповіданнями. “І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він... сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання.
Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. ... Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка “Ойойкове гніздо”. Потім вийшли повісті “Паруси над степом”, “Землянка”, “Древляни”, “Мовчун”, “Звук павутинки”, “Женя і Синько”. До речі, чи не вперше у післявоєнній літературі на сторінках повісті “Женя і Синько” з’явився справжній чортик – непростий і неповторний Женін приятель. Потім була написана чудова лірична казка “Земля світлячків”. У цьому творі Віктор Семенович реалізував усі свої фантазії, залюбленість у народні казки. Герої цієї казки живуть у реальному та казковому світі, наповненому різноманітними пригодами та дивами.
Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року з передмовою П.Загребельного, у художньому оформленні майстра гравюри Г.Якутовича. Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.
Таким був і сам письменник. Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу. Про нього доречно сказати словами дослідниці його творчості А.Гурбанської - “Чесний і совісний Близнець”.
Помер письменник 2 квітня 1981 року.
1988 року письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки.
