День смерті Євгена Адамцевича
Євген Олександрович Адамцевич — сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор «Запорозького маршу».
Народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904) року в селі Солониці під Лубнами у родині станційного службовця. Дволітнім осліп. Деякий час навчався в Київській школі для сліпих. Потім проживав у бабусі в Ромнах.
Грати на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар.
У 1920-ті роки Ромни залишалися визначним регіональним культурним центром. Тут діяв драматичний театр, був значний осередок кобзарів, які виступали зі сцен палаців культури, клубів. Виступав з 1927 року в складі Миргородської капели бандуристів імені М. Кравченка та самостійно.
Пережив Адамцевич 1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як «ворог народу» видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко). На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянська влада, як і колись царська, трактувала це як жебрацтво й переслідували. Міліція неодноразово проганяла Адамцевича з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.
Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 році — Всесоюзної наради народних співців у Москві.
В 1969 році з групою народних співців успішно виступав у Київській, Івано-Франківській, Тернопільській (кілька разів бував на Кременеччині, тоді ж більш ніж рік проживав у с. Великі Бережці цього району у своєї дочки Лариси Зібаревої), Львівській областях, а в 1970 році в Москві та в 1971 р. в Ленінграді.
Із постанням Об'єднання співців-кобзарів матеріальне становище його трохи поліпшилося. Оплачувалися виступи на організованих музично-хоровим товариством концертах. Відбулася концертна поїздка до Москви взимку 1970 року, де Адамцевич виступав разом з іншими кобзарями в різних установах, зокрема і в інституті світової літератури.
Із настанням у 1972 році нової хвилі репресій і утисків української культури поволі згортало свою діяльність і кобзарське об'єднання. Хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в село Холмівку Бахчисарайського району в Криму. Помер 19 листопада 1972 року в Бахчисараї на 68 році життя. Похований на кладовищі села Холмівка.
