День рождения Самойленко Владимира
Самійленко Володимир Іванович (3 лютого 1864 — 12 серпня 1925) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.
Батьком його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 році.
З 1884 року до 1890 року вчився на історико-філологічному факультеті Київського університету, де й прослухав повний курс, але державних іспитів не здавав і вийшов з свідоцтвом про «зачет 8 семестров». Причиною неохоти держати іспити на диплом було потроху розчарування, нехіть до деяких предметів і стан здоров'я. В університеті потоваришував із В. Ігнатовичем. Належав разом з І. Липою, М. Міхновським та ін. до «Братства Тарасівців».
У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком «Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний, Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілка й Михайло Старицький. З розгорнутого списку надбань світової літератури, які на думку учасників «Плеяди», треба було поширити українською мовою, він узяв на себе переклади з французької, іспанської та італійської. Перекладав Дантове «Пекло», п'єси Мольєра й Бомарше, поезії Байрона, Беранже, Ади Негрі.
Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою, яка з двадцяти восьми віршів заборонила одинадцять, і відтоді вже сам не компонував збірок. Почав друкувати вірші у львівській «Зорі», з 1886 і пізніше друкував свої твори в альманахах «Складка», «Ватра», у журналах «Правда» і «Літературно-науковий вістник» («ЛНВ»). Після закінчення навчання Самійленко працював у Києві, Катеринославі й Миргороді. Терпів постійні матеріальні нестатки. Перша збірка «З поезій Володимира Самійленка» вийшла в Києві в 1890 році. Потрапив на телеграф, де й прослужив «чиновником V разряда» коло 2 років. З березня 1893 року переїхав до Чернігова на посаду секретаря редакції «Земского сборника».
З 1905 року в Києві в редакціях газет «Громадська Думка», «Рада», «Шершень» і Ідо. Врешті склав іспит на нотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянка на Чернігівщині, де й працював до 1917 року.
У 1906 році Іван Франко з Михайлом Мочульським самі зібрали друковані й недруковані вірші поета з 1884—1906 рр, й видали їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка. Своєю назвою збірка наголошувала на основній творчій темі Самійленка. Все, що він писав, присвячувалося рідній країні, яку поет любив святою й нездоланною любов'ю. За української державності служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею. Жив у нестатках, хронічно хворів, в цей час померли його обидві дочки. Незакінчена поема «Гея» друкована частково в «ЛНВ» в 1922 році. В еміграції Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 році.
Повернувшись до Києва, Самійленко працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 року його не стало. Похований Володимир Іванович Самійленко в Боярці під Києвом.
