День народження Стороженко Олекси
Олекса Петрович Стороженко — український письменник, етнограф, дядько Дмитра та Левка Ревуцьких.
Народився 24 листопада 1806 року в селі Лисогори Борзнянського повіту в сім'ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка.
Козацький рід Стороженків відомий з XVII ст.; відомості про його представників є в гетьманських універсалах і документах Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Предків письменника можна знайти серед прилуцьких полковників, ічнянських і повстинських (Лубненского полку) сотників, вони володіли чималими маєтками на Україні, зокрема на Полтавщині. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема, батько письменника, Петро Даниилович Стороженко, 18 років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина 1787 р.
Пам'ятною для Стороженка була зустріч із молодим Миколою Гоголем. Про цю зустріч, що відбулася на Полтавщині десь у 1820-х рр., Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями у своєму есеї «Спогад».
З 1824, протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі, О.Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Буваючи з полком у різних місцях, в тому числі в Україні, виконуючи різні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїздив із однієї місцевості в іншу, завдяки чому мав можливість вивчати життя й побут селянства Південної України, зустрічався з колишніми січовиками. Цей життєвий матеріал став основою багатьох його творів.
Письменникові довелося брати участь у воєнних кампаніях: російсько-турецькій війні 1828–1829, придушенні польського повстання 1830-1831, у поході 1849 в Угорщину; він був контужений.
1850–1863 - служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Д.Бібікові. Служба змушувала його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припала на той період, захоплювала О.Стороженка. «Розкриття злочину, — писав він, — дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю».
1857 - на сторінках російських журналів і газет з'явилося ім'я О.Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».
1861 - став відомим і як український письменник, його доробок друкували в журналі «Основа».
1863 - у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О.Стороженко написав ще в 1850-х рр.
1864 - О.Стороженка перевели в м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора Північно-Західного краю — відомого своєю жорстокістю М.Муравйова. Ця служба відбилася на творах письменника, опублікованих у «Віснику Західної Росії», - вони були тенденційні, спрямовані проти польського національно-визвольного руху 1863-1864 рр.
Вийшовши у відставку в 1868 у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста. Тут він виконував обов'язки повітового проводиря дворянства й голови з'їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.
Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті "Марко Проклятий". Чимало часу віддавав своєму "последнему сказанию" - публіцистичному роману „Былое, не минувшее", який так і не був опублікований, а рукопис його загубився.
В останній рік життя постійно листувався з одеським книговидавцем В.І.Білим щодо завершення повісті "Марко Проклятий" і її видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску "Вивів дядька на сухеньке", дві байки та уривок із давно написаного вірша.
До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, О.Стороженко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром помер.
Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті.
