День народження Павла Загребельного
Павло́ Архи́пович Загребе́льний (*25 серпня 1924, с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська область — †3 лютого 2009, Київ) — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії.
Народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.
1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — фашистські концтабори смерті.
У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.
Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.
У 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).
У 1964—1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979—1987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974—1979), член ЦК КПУ (1979—1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).
Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).
Літературна робота
У другій половині 50-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:
- «День для прийдешнього» (1964);
- «Шепіт» (1966);
- «Добрий диявол» (1967);
- «Диво» (1968);
- трилогія «З погляду вічності» (1970);
- «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
- «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
- «Переходимо до любові» (1971);
- «Намилена трава» (1974);
- «Євпраксія» (1975);
- «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).
- «Гопак під шибеницею»
