День народження Миколи Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози, прихильник антропософських поглядів Освальда Шпенглера.
Народився Микола Григорович Фітільов 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині райцентр Сумської області) в родині вчителів. Мав брата Олександра і трьох сестер. Учився в початковій школі в селі Калантаєві, де вчителювала його мати, згодом у Богодухівській гімназії. Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах. Частина, в якій перебував у грудні 1916 року Хвильовий, могла вирушити на фронт найраніше в березні 1917 року, а на фронт прибути в квітні-травні, коли фактично фронт перестав існувати. Хвильовий міг брати участь у фронтових баталіях, влітку 1917 року, коли голова Тимчасового уряду Росії О. Керенський спробував активізувати фронт до наступу, так звана П'ята Галицька битва (1917) або Офензива Керенського.
Хвильовий був свідком революційної доби, коли маси імперської армії опинилися в стані невиразності хаосу. Він був також свідком і, можливо, учасником творення українських частин на фронті. О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився у той рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету дивізії, де він, за своєю вдачею, керував культурно-освітньою комісією. Все це можливо. Але воно не підтверджене жодними документами, навіть свідченням самого учасника. Натомість свідчення про фронтове життя його таки є. Аркадій Любченко занотував розповідь Хвильового про те, як він на фронті писав у фронтовій українській газеті (можливо це був «Український голос», що виходив у Ризі 1917 року за редакцією С. Пилипенка) поезії і фейлетони, підписуючи псевдонімом «Дядько Микола». Жодною своєю політичною та військовою діяльністю, членством у фронтовому солдатському комітеті, Хвильовий ніколи не хвалився. Значить — не було її. Вигадувати щось він не хотів. Натомість дрібну, але реальну творчість початківця в армійській газеті він згадував при кожній нагоді. 1919 вступив до КП(б)У. 1921 переїхав до Харкова і того ж року почав друкуватися. Активно заявив про себе, як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарт» (1923), «Урбіно», «ВАПЛІТЕ» (Вільної академії пролетарської літератури) (1925), «Пролітфронт»(1930).
Під тиском критики «Пролітфронту» Микола Хвильовий разом з Павлом Тичиною, Миколою Кулішем, Юрієм Яновським та ще 14 письменниками вступають до ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників).
У грудні 1927 — березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928–1930) та «Пролітфронт» (1930–1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом. На знак протесту проти Голодомору 1932—33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х. Твори та ім'я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.
