День народження Григорія Косинки
Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище - Стрілець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селі Щербаківка Обухівського району Київської області.
У Києві Косинка працює чистильником чобіт, канцеляристом і відвідує вечірні гімназіальні курси.
Творчий дебют прозаїка відбувся 1919 року, коли в одному з літніх чисел київської газети "Боротьба" з'явилося його перше оповідання - "На буряки".
Публікації 1920-го року чисельніші: в київському альманасі "Гроно" з'являються оповідання "Під брамою собору", "Мент", "За земельку", а 1922-го - перша книжка новел та оповідань "На золотих богів".
На початку 1920-х молодий письменник навчається у Вищому інституті народної освіти - таку назву мав тоді Київський університет. Його ім'я стає відомим, особливо полюбляють слухати оповідання письменника в авторському виконанні: дзвінко, чітко карбуючи слова, письменник емоційно збагачує своєю дикцією діалоги. Через матеріальні нестатки Косинка не зміг закінчити повний курс навчання, але студентські роки (1921-1923) важили для нього дуже багато: він здобув певні історико-філологічні знання, чітко визначився у своїх світоглядних орієнтаціях.
Другу книгу письменника - "Новели дезертира" - 1924 року вже відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та літературної громадськості Харкова. Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова писав про цей факт, як про кричуще порушення літературної етики, а Григорію Михайловичу Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами. До наступної книги новел - "В житах" (1926) - увійшли кілька творів з першої збірки, однак більшість з них була написана протягом 1923-1925 років.
1934 року в харківському будинку письменника була проголошена "настановча" доповідь Івана Кулика, який говорив про завдання письменників у зв'язку з перемогою Сталіна. В дискусії виступив і Косинка. Замість того, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою і запальною люттю він говорив, що в умовах "соціального замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. То була не промова, то був крик відчаю в самотній порожнечі пітьми. Зала завмерла від страху; кінець промови комуністи вкрили свистом, вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала.
4 листопада 1934 року письменника було заарештовано. З в'язниці він писав до дружини: "Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!"
15 грудня 1934 року, "виїзна сесія Військової колегії засудила Григорія Косинку-Стрільця до розстрілу". Косинка гордо зустрів вирок у якому говорилося, що "більшість обвинувачених (письменника засудили разом з 28 іншими представниками української інтелігенції) прибули в СРСР через Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання по вчиненню на території УРСР ряду терористичних актів.
